стужавілий
СТУЖА́ВІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до стужа́віти.
Навіть при невеликому степовому вітрі в сонячну погоду стужавіла за зиму земля випаровує багато вологи (Рад. Укр., 5.III 1946, 3);
Карпо гикнув, свиснув, стрельнув гарапником, і вороні, розкидаючи стужавіле болото, витягнулися в шаленому галопі (Стельмах, II, 1962, 365);
*Образно. Сам не свій повернувся до низовиків Гуляй-День. Дні минали, а не було розради для стужавілого серця (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 301).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- стужавілий — стужа́вілий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- стужавілий — див. твердий Словник синонімів Вусика
- стужавілий — СТУЖА́ВІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до стужа́віти. Навіть при невеликому степовому вітрі в сонячну погоду стужавіла за зиму земля випаровує багато вологи (з газ.); // у знач. прикм. Словник української мови у 20 томах
- стужавілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до стужавіти. Великий тлумачний словник сучасної мови