стукати
СТУ́КАТИ, аю, аєш, недок.
1. чим і без дод. Створювати стук, шум при ударах, поштовхах, коливаннях, розривах і т. ін.
Довгий широкий маятник коло стінного годинника тихо стукав серед страшної тиші (І. Нечуй-Левицький);
Десь далеко стукає калатало нічного сторожа (М. Коцюбинський);
Чує [мати], в хаті хтось стукає лядою (І. Цюпа);
* Образно. – Гармати – то ґрунт, – стукав своїм дерев'яним голосом генерал. – Поставлю дві гармати.., і маємо весь Львів у руках (І. Франко);
// З силою ударяти, бити по чому-небудь.
Корній сам співав дужим голосом, зсунувши брови та від часу до часу стукаючи кулаком по столі (Леся Українка);
Дзвонить білобородий професор-голова. Стукає дзвоником по столу (О. Довженко);
// Ударяючи в двері, вікно і т. ін., сповіщати про що-небудь, подавати стуком умовний сигнал.
– Сплять, видно. Треба стукати в кухонне вікно, щоб одсунули, – подумав він, уступаючи в двір (Панас Мирний);
Цього року ще й жайворонки не затремтіли над засніженими полями, а кінські голови і прикажчицькі морди вже сновигали попідвіконню і стукали в середохрестя рам окоренками нагайок: – Гей, люди! Економія вже пише контракти! (М. Стельмах);
* Образно. Смутна звістка обходила село, стукала тремтячими пальцями у вікна, викликала ладоських селян на занесені снігом вулички (І. Микитенко);
Світанок стукає у скло Рожевим пальцем (М. Рильський);
// Падаючи або торкаючись, ударяти по чому-небудь (про вітер, дощ і т. ін.).
Стука дощ у кришу [дах] (П. Грабовський);
Вітерець гойдав суху гіллячку клена, і вона стукала в шибку, немов дятел: тук-тук (М. Зарудний);
// Те саме, що стріля́ти 1.
Десь далеко дуже швидко, наче наввипередки, стукали зенітки (Л. Первомайський);
// перен., розм. Друкувати на друкарській машинці.;
// перен., розм. Минати, сповнюватися (про вік).
Професор гірко осміхнувся своїм думкам .. Минає сімдесят один рік! На жаль – не обминає. Стукає! Найдошкульніше слово серед інших слів. З кожною річницею стукає міцніше (І. Волошин).
2. Сильно битися, пульсувати внаслідок збудження, переживання і т. ін. (про серце, кров).
Її серце зворушується болісним передчуттям і стукає несамовито (О. Кобилянська);
Збуджено від передчуття майбутніх пригод і тайгової волі стукало серце (О. Донченко);
Думки шугали у Тасиній голові, кров стукала в скроні (Л. Дмитерко);
// безос.
Нарешті він захекався, не міг більше дихати, у скронях стукало й дзвеніло (І. Микитенко).
Торка́ти (торкну́ти, сту́кати, посту́кати) па́льцем по ло́бі див. торка́ти.
◇ (1) В го́лову сту́кала ду́мка (д) див. ду́мка;
(2) Сту́кати молотко́м в голові́ (д) див. сту́кнути;
(3) Сту́кати молотко́м в го́лову (д) див. сту́кнути;
(4) Сту́кати / посту́кати у две́рі до кого і без дод.:
а) звертатися до кого-небудь з якимось проханням, добиватися чогось.
– Не сидіть, стукайте, Петре, в двері до начальства, видадуть ордер (з газ.);
Уже тепер маємо чим похвалитися. За кількома нашими винаходами і закордон стукає до нас у двері по ліцензії (з газ.);
б) наближатися.
Кінчався серпень. Осінь у двері стукала (Є. Куртяк);
– Минулося нещастя... Та нова біда постукала у двері. Не та, кажуть, біда, котра до обори прийшла, а та біда, що з обори не йде (В. Большак).
Словник української мови (СУМ-20)