стукати

СТУ́КАТИ, аю, аєш, недок.

1. чим і без дод. Створювати стук, шум при ударах, поштовхах, коливаннях, розривах і т. ін.

Довгий широкий маятник коло стінного годинника тихо стукав серед страшної тиші (І. Нечуй-Левицький);

Десь далеко стукає калатало нічного сторожа (М. Коцюбинський);

Чує [мати], в хаті хтось стукає лядою (І. Цюпа);

* Образно. – Гармати – то ґрунт, – стукав своїм дерев'яним голосом генерал. – Поставлю дві гармати.., і маємо весь Львів у руках (І. Франко);

// З силою ударяти, бити по чому-небудь.

Корній сам співав дужим голосом, зсунувши брови та від часу до часу стукаючи кулаком по столі (Леся Українка);

Дзвонить білобородий професор-голова. Стукає дзвоником по столу (О. Довженко);

// Ударяючи в двері, вікно і т. ін., сповіщати про що-небудь, подавати стуком умовний сигнал.

– Сплять, видно. Треба стукати в кухонне вікно, щоб одсунули, – подумав він, уступаючи в двір (Панас Мирний);

Цього року ще й жайворонки не затремтіли над засніженими полями, а кінські голови і прикажчицькі морди вже сновигали попідвіконню і стукали в середохрестя рам окоренками нагайок: – Гей, люди! Економія вже пише контракти! (М. Стельмах);

* Образно. Смутна звістка обходила село, стукала тремтячими пальцями у вікна, викликала ладоських селян на занесені снігом вулички (І. Микитенко);

Світанок стукає у скло Рожевим пальцем (М. Рильський);

// Падаючи або торкаючись, ударяти по чому-небудь (про вітер, дощ і т. ін.).

Стука дощ у кришу [дах] (П. Грабовський);

Вітерець гойдав суху гіллячку клена, і вона стукала в шибку, немов дятел: тук-тук (М. Зарудний);

// Те саме, що стріля́ти 1.

Десь далеко дуже швидко, наче наввипередки, стукали зенітки (Л. Первомайський);

// перен., розм. Друкувати на друкарській машинці.;

// перен., розм. Минати, сповнюватися (про вік).

Професор гірко осміхнувся своїм думкам .. Минає сімдесят один рік! На жаль – не обминає. Стукає! Найдошкульніше слово серед інших слів. З кожною річницею стукає міцніше (І. Волошин).

2. Сильно битися, пульсувати внаслідок збудження, переживання і т. ін. (про серце, кров).

Її серце зворушується болісним передчуттям і стукає несамовито (О. Кобилянська);

Збуджено від передчуття майбутніх пригод і тайгової волі стукало серце (О. Донченко);

Думки шугали у Тасиній голові, кров стукала в скроні (Л. Дмитерко);

// безос.

Нарешті він захекався, не міг більше дихати, у скронях стукало й дзвеніло (І. Микитенко).

Торка́ти (торкну́ти, сту́кати, посту́кати) па́льцем по ло́бі див. торка́ти.

◇ (1) В го́лову сту́кала ду́мка (д) див. ду́мка;

(2) Сту́кати молотко́м в голові́ (д) див. сту́кнути;

(3) Сту́кати молотко́м в го́лову (д) див. сту́кнути;

(4) Сту́кати / посту́кати у две́рі до кого і без дод.:

а) звертатися до кого-небудь з якимось проханням, добиватися чогось.

– Не сидіть, стукайте, Петре, в двері до начальства, видадуть ордер (з газ.);

Уже тепер маємо чим похвалитися. За кількома нашими винаходами і закордон стукає до нас у двері по ліцензії (з газ.);

б) наближатися.

Кінчався серпень. Осінь у двері стукала (Є. Куртяк);

– Минулося нещастя... Та нова біда постукала у двері. Не та, кажуть, біда, котра до обори прийшла, а та біда, що з обори не йде (В. Большак).