стукотати
СТУКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і СТУКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
Підсил. до сту́кати.
В пекарні стукотять ножі, – кухарі обід готують (І. Нечуй-Левицький);
З ранку й до ночі .. стукотіли по всьому містечку сокири теслярів (О. Гончар);
– Давай, Івасю, удвох стукотати! – сказав Карпо і почав кулаком вибивати у двері (Панас Мирний);
Краплинки дощу стукотять у віконце (Н. Забіла);
На машинці стукотіла одна машиністка – білява тендітна панночка (А. Головко);
Дівчинка йде серед ночі, І не поверне назад. Серце ледь чутно стукоче... Серце не підведе! (В. Бичко);
У Роксани дрібно-дрібно стукотіло серце, дрижали від радості руки і ноги (А. Хижняк);
// безос.
Знову настала тиша, і Андрій чув, як у нього від напруження стукотіло в скронях (О. Гуреїв).
Словник української мови (СУМ-20)