стукотати
СТУКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і СТУКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Підсил. до сту́кати.
В пекарні стукотять ножі, — кухарі обід готують (Н.-Лев., І, 1956, 149);
З ранку й до ночі.. стукотіли по всьому містечку сокири теслярів (Гончар, Таврія, 1952, 33);
— Давай, Івасю, удвох стукотати! — сказав Карпо і почав кулаком вибивати у двері (Мирний, І, 1954, 270);
Краплинки дощу стукотять у віконце (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 89);
На машинці стукотіла одна машиністка — білява тендітна панночка (Головко, II, 1957, 80);
Дівчинка йде серед ночі, І не поверне назад. Серце ледь чутно стукоче… Серце не підведе! (Бичко, Вогнище, 1959, 216);
У Роксани дрібно-дрібно стукотіло серце, дрижали від радості руки і ноги (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 149);
// безос.
Знову настала тиша, і Андрій чув, як у нього від напруження стукотіло в скронях (Гур., Наша молодість, 1949, 131).
Словник української мови (СУМ-11)