суворість
СУВО́РІСТЬ, рості, ж.
1. Властивість за знач. суво́рий.
Упав він на коліна І, поклонившися, подав свою картину. Вона поглянула з суворістю знавця (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
Він полюбив Карпати за їхню урочисту суворість і величну красу (С. Чорнобривець);
І дочка Терея плаче серед тополевих віт. Знай: кохання на́плив буйний будить той солодкий звук. Не кажи: то жаль і скарга на суворість шлюбних пут (М. Зеров);
Яка застиглість і суворість форм! Яка довершеність пропорцій, норм! Поема, вирізьблена із граніту (М. Драй-Хмара);
– Настає зима, хуги і морози: чи вам бояться їх, сини Півночі? Залізні груди ваші не бояться ні суворості погоди, ні лютості ворогів (П. Кочура).
2. Суворе ставлення до кого-, чого-небудь, суворе поводження з кимсь.
Говорить [Панса] голосом тремтячим, з видимим зусиллям удавати твердість і суворість (Леся Українка);
Регулювальники майже ніколи не посміхалися, вони були надто заклопотані, привчені до суворості й стриманості (П. Загребельний);
// Суворий вираз (обличчя, очей і т. ін.); суворий тон.
Поволі зморшки зникали з чола, суворість щезала (Г. Хоткевич);
Бригадир ніяк не міг надати суворості своєму голосу (І. Багмут).
Словник української мови (СУМ-20)