сукуватий
СУКУВА́ТИЙ, а, е.
Який має суки.
Сонце світило стиха, без жари; і любо було поглянути, як воно розливалось по зелених вітах, по сукуватих, мохнатих дубах (П. Куліш);
Хрипко зітхає старий козак, спираючись на сукуватий ціпок (З. Тулуб);
Відібрали [учні] потрібні дошки – щоб і рівні були, і не сукуваті (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)