суничник
СУНИ́ЧНИК, а, ч.
1. Кущі суниці.
Ой стежечка да маленькая, муравочка зелененькая; ой заросла да суничником (Сл. Б. Грінченка);
Напровесні голубіють [діброви] від пролісків, весною біліють в суничниках, влітку червоніють од ягоди, а восени палають золотом і пурпуром (М. Стельмах).
2. Ділянка землі, на якій ростуть суниці.
3. Вічнозелене дерево або кущ родини вересових із шкірястими листками й білими, зрідка рожевими квітками.
Ягоди великоплідного суничника їстівні; з них можна виготовляти варення, вина тощо (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)