супротивний
СУПРОТИ́ВНИЙ, а, е.
1. Розташований навпроти кого-, чого-небудь; протилежний.
Олімпіада Іванівна шпарко відступає від дверей і подається на супротивний кінець хати (Леся Українка);
Тут, у протоці, супротивний берег вибігав назустріч на кілька кілометрів довгою вузькою косою (Ю. Смолич).
2. Зустрічний (про вітер, течію і т. ін.).
Брели [заробітчани], зігнувшись під клунками, виснажені, худі, почорнілі від гарячих супротивних вітрів (О. Гончар);
Пліт несло швидко, але рівно, він лише ледь відчутно тремтів, наче страшився таємничої глибини і могутності супротивної течії (С. Голованівський).
3. Який докорінно відрізняється від кого-, чого-небудь; несумісний з чимсь; протилежний.
То були дві вдачі не тільки не схожі, але навіть супротивні одна одній (І. Нечуй-Левицький);
Члени рівняння можна переносити з однієї частини в другу, змінивши перед цими членами знаки на супротивні (з навч. літ.);
// Який захищає інтереси, протилежні чиїм-небудь; ворожий комусь, чомусь.
Хлоп'ята рідко коли не бувають поділені на дві супротивні купи; де не стрінуться по дорогах і стежках – зараз і до бійки (П. Куліш);
Ти [Рим] племена супротивні з'єднав... Навіть неволю і гніт їм на добро повернув (М. Зеров);
// у знач. ім. супроти́вні, них, мн. Супротивники у бійці, поєдинку і т. ін.
Еней совавсь, як навіжений, Кричав, скакав, мов віл скажений, І супротивних потрошив (І. Котляревський).
4. бот. Розміщений один проти одного (про бруньки, листя, гілки і т. ін.).
М'ята перцева має чотиригранні гіллясті стебла, покриті короткими темно-фіолетовими волосками. Листки супротивні (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)