супротивник
СУПРОТИ́ВНИК, а, ч.
1. Той, хто вороже, негативно ставиться до кого-, чого-небудь, протидіє комусь, чомусь; противник.
[Старшина:] Омеляне Григоровичу, скажіть мені: чи можемо ми з вами вкупі заправить так, щоб супротивникам нашої волі прийшлося .. боляче! (І. Карпенко-Карий);
Будучи принциповим супротивником того методу, який визначають досить незграбним терміном “буквалізм”, я все ж не можу не навести кілька прикладів порушення стилю й характеру оригіналу (М. Рильський).
2. Той, хто виступає проти іншого у бійці, поєдинку і т. ін.
Декотрі борці порозбивали супротивникам кулаками носи, щоки й губи (І. Нечуй-Левицький);
Поручик Манцевич бився на шаблях з Андрієм. Супротивники важко дихали, роблячи випади й відбиваючи їх (З. Тулуб);
* Образно. Вітер стих, і лісові велетні, здавалося, відпочивали після боротьби з крилатим супротивником (О. Донченко);
// Суперник у спортивному змаганні, грі.
Перед матчем супротивники кілька хвилин грають без рахунку (В. Собко);
Він поставив фігуру просто під пішака супротивника (Ю. Мушкетик).
3. збірн. Вороже військо, ворожі збройні сили; ворог.
Тікав супротивник з укріплень (І. Нехода);
Там, на півдні, передбачалось створити міцний кулак і розбити ворога, прорвавши його фронт за допомогою механізованих і моторизованих частин вкупі з кількома кінними полками, що мусили переслідувати розбитого супротивника (М. Трублаїні);
* Образно. І от, нарешті,він [І. В. Мічурін] побачив свою армію [перетворювачів природи] .. Вона одержала вже ряд блискучих перемог у невеликих сутичках з супротивником і, вітаючи свого полководця, сяяла радістю (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)