суржик
СУ́РЖИК, у, ч.
1. Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші.
– Сіяв пшеницю, а зібрав суржик! (К. Гордієнко).
2. перен., розм. Елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова.
Угорець уже говорив йому щось бундючно й повчально, сиплячи строкатим суржиком з російсько-німецько-словацьких слів (О. Гончар);
Інститут .. послав експедицію до башкирських сіл Санжарівки і Боголюбівки для вивчення змін у мові переселенців із України .. Експедиція зупинилася в хаті удови Василини .. Господиня говорить тільки українською мовою, її дочка – вже суржиком (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)