суспіль
СУ́СПІЛЬ, присл.
1. По всій поверхні; суцільно.
Усі села суспіль ніби залиті старими садками (І. Нечуй-Левицький);
А по всій могилі – бур'ян – не суспіль, а острівками: буркун і катран, які до середини літа вигорають майже до чорноти, а також дрок, воронець і медунка (Ю. Мушкетик);
// У повному обсязі; цілком.
Дмитро Іванович подумав, що коли надивишся таких фільмів, то почне здаватися, ніби людство суспіль готує себе або у вбивці, або у нишпорки (Ю. Мушкетик);
А з ним виросла й тривога, вона вже влилася з тією великою тривогою, котра щоразу охоплює суспіль всіх батьків, змушує дивуватись, шукати, радіти, проклинати (О. Гончар).
2. Поряд, поруч.
Їхні хати стояли суспіль.
3. у знач. прийм., з оруд. в. та прийм. з. Уживається при вказуванні на просторову близькість, суміжність кого-, чого-небудь з кимсь, чимсь; біля, поряд, поруч.
Кумова хата стоїть суспіль з моєю (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)