суш
СУШ, і, ж.
1. розм. Те саме, що су́ша².
Балабуха випав з брички й простягся на руїнах власного господарства. Од суші все порозсихалось (І. Нечуй-Левицький);
– Діти навесні деревцями шлях обсадили на Рибальче, так треба полити, бо така суш... (О. Гончар);
Північ нерідко посилає до нас суш, якщо з північних широт надходять потоки порівняно сухого континентального повітря, котре сильно прогрівається під час своїх мандрів (з наук.-попул. літ.).
2. збірн., розм. Сухі дерева, гілки; сушняк.
Це не садок, а сама суш (Сл. Б. Грінченка);
Як крадеться черкес по тій тропі, то під ногами в його суш і трісне (Сл. Б. Грінченка);
Наче в плесах чистих стоять [скирти й посадки], у лагунах, і самі себе відбивають у воді. А підійди ближче – там суш, колючі зарості маслин та гледичій і колюча суха трава внизу... (О. Гончар).
3. Те саме, що сушня́ 2.
Палажка Гречана першою принесла горняток [горнятко] масла .. Домка Стельмахова ворочок суші на компот... (В. Кучер).
4. Сухий віск, щільник без меду.
Здається, і взяток був, а тепер вибивати – суш та й годі (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)