суша
СУ́ША¹, і, ж.
Земля (на відміну від водяного простору, моря); материк.
Глибоко в сушу врізалась затока Мейлахті (з наук.-попул. літ.);
Більша частина поверхні земної кулі зайнята океанами, а менша – являє собою сушу (з навч. літ.);
На суші, в повітрі – усюди бої – Від Чорного моря до Білого моря! (І. Нехода);
Зрадів Одіссей, як дерева і землю побачив. Кинувсь пливти він, щоб швидше на сушу ногами ступити (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
// Сухе місце.
І рогоза росте в безводній суші (Сл. Б. Грінченка).
СУ́ША², і, ж., розм.
Суха, засушлива пора; суха, жарка, без дощів погода; засуха.
– Гляди лиш, чи це не на сушу, – казала, позіхнувши, його жінка Настя і глянула на небо, – небо чисте, а блискавиця моргає (Панас Мирний);
Сонце заходило безхмарно .. – як на сушу та спеку (О. Гончар);
Пшениця, пишна та весела, красувалася за садом. І суша не взяла хлібів (К. Гордієнко);
* У порівн. Той смуток .. в'ялить рум'янець і сушить тіло, як суша й спека землю (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)