сущий
СУ́ЩИЙ, а, е.
1. книжн., заст. Який існує, є в наявності.
Серпневий вечір похапцем огортав сутінками мальовничу панораму поміщицького двору, обіцяючи спокій і затишок всім сущим там (А. Іщук);
Отче наш, Тарасе всемогущий, Що створив нас генієм своїм, на моїй землі, як правда, сущий, Б'ющий у неправду, наче грім (Д. Павличко).
2. у знач. ім. су́ще, щого, с., книжн. Те, що існує; буття.
Сонце .. випромінює величезну кількість енергії, яка дає життя усьому сущому на Землі (з наук.-попул. літ.);
Сонце вбирало квітчастий зелений степ у тисячі принадних радісних барв, благословляючи все суще і живе (Я. Качура).
3. розм. Справжній, дійсний, істинний.
– З моєю мамою трудно поєднатись, та ще й згодитись в поглядах, – це суща правда! (І. Нечуй-Левицький);
– Вони, паніматка, на сідлі сущий запорожець... (Д. Мордовець);
– На пенсію? Але, скажіть, чому? Лише тому, що часом крутить ногу? Дрібниця суща. Нутрощі в порядку. Здоров'я ще – ого! не позичать (О. Підсуха).
І́стинна (свята́, су́ща, чи́ста, чисті́сінька, щи́ра, су́та) пра́вда див. пра́вда.
◇ (1) Всяк су́щий – кожен.
Цілі покоління виросли .. в атмосфері дружби й поваги до всяк сущих народів на землі (Б. Олійник);
[Малахій:] – Не розпізнали й не визнали, дарма що я –показав ознаки й клейноди свої, що про них оповістив у першім декреті і що по них мене мусить впізнати всяк сущий на Україні (М. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)