сюр
СЮР, виг.
1. Звуконаслідування, що означає різкий, високий звук.
Той щебет [ластівок] ніби зливається з сюрканням білих цівок молока в дійниці: сюр-сюр, фіть-фіть... (І. Цюпа);
Біжиш i знаєш, що в дiда Махтея в кишенi вже манок отой, що так робить: “Сюр-сюр! Сюр-сюр!”, – так, як перепiлочка до себе перепела кличе (Остап Вишня).
2. розм. Уживається як присудок за знач. сю́ркати, сюрча́ти.
Прядуть на прядках молодиці й дівчата, баби на веретенах. А коли є ще в хаті ткач – дід сивий, – то в нехитру мелодію прядок ще й верстат, немов барабан, гупає і човник по основі кларнетом: сюр, сюр... (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)