сіпонути
СІПОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., кого, що і без прям. дод.
Підсил. до сіпну́ти.
Бубела сіпонув за віжки (В. Земляк);
Коломієць нишком сіпонув його за фалду й посадовив на стілець (Ю. Смолич);
// безос.
Коли добре сіпонуло гарбу, Денис прокинувся (Григорій Тютюнник);
Машину сіпонуло, мотор завищав (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)