сіпонути
СІПОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех. Підсил. до сіпну́ти.
Бубела сіпонув за віжки (Земляк, Лебедина зграя, 1971, 162);
Коломієць нишком сіпонув його за фалду й посадовив на стілець (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 367);
// безос.
Коли добре сіпонуло гарбу, Денис прокинувся (Тют., Вир, 1964, 247);
Машину сіпонуло, мотор завищав (Смолич, День.., 1950, 149).
Словник української мови (СУМ-11)