табунець
ТАБУНЕ́ЦЬ, нця́, ч.
Зменш.-пестл. до табу́н.
Никали невеличкі табунці молодих турів (П. Загребельний);
Близенько біля хат Хуркоче табунець проворних куріп'ят! (М. Рильський);
А ось в'юнкими табунцями маленькі рибки мерехтять (Н. Забіла);
Дихає сизуватою спрагою, відбиває при дні синє небо, викохує незліченні табунці пуголовків (Микола Чернявський).
○ (1) Табунце́м (табунця́ми), у знач. присл. – великою, перев. неорганізованою групою.
Мовчазними табунцями вертаються люди до сумного подвір'я (Ю. Мушкетик);
З гілки на гілку перелітають табунцем синиці (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)