1. Словник української мови у 20 томах

табунець

ТАБУНЕ́ЦЬ, нця́, ч.

Зменш.-пестл. до табу́н.

Никали невеличкі табунці молодих турів (П. Загребельний);

Близенько біля хат Хуркоче табунець проворних куріп'ят! (М. Рильський);

А ось в'юнкими табунцями маленькі рибки мерехтять (Н. Забіла);

Дихає сизуватою спрагою, відбиває при дні синє небо, викохує незліченні табунці пуголовків (Микола Чернявський).

○ (1) Табунце́м (табунця́ми), у знач. присл. – великою, перев. неорганізованою групою.

Мовчазними табунцями вертаються люди до сумного подвір'я (Ю. Мушкетик);

З гілки на гілку перелітають табунцем синиці (П. Загребельний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. табунець — табуне́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. табунець — -нця, ч. Зменш.-пестл. до табун. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. табунець — ТАБУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш.-пестл. до табу́н. Никали невеличкі табунці молодих турів (Загреб., Диво, 1968. 61); Близенько біля хат Хуркоче табунець проворних куріп’ят!... Словник української мови в 11 томах
  4. табунець — Табун, -на м. 1) Табунъ. Вас. 197. Ой чий же то сивий коничок по табуні ходить? Грин. III. 589. 2) Стая, стадо. І тілько край ставка оставсь табун утят. Греб. 387. Дрохви, журавлі, хохітва підіймались табунами. Стор. Оселедці ходять табунами. Шейк. Словник української мови Грінченка