табун

ТАБУ́Н, а, ч.

1. Гурт копитних тварин (коней, оленів, верблюдів і т. ін.).

Там по лугу ходить табун коней (П. Куліш);

Світає. Глушак веде бійців тайговою стежкою .. Зникає табун плямистих оленів (О. Довженко);

Раз він [Ант] натрапив на цілий табун вепрів.., але не став гнатись за ними, бо стикатись одному з цілим стовпищем цих хижих звірів було небезпечно (С. Скляренко);

* У порівн. Ревуть запінені пороги, Як сірих турів табуни (М. Рильський);

// Зграя диких або свійських птахів.

Високо-високо під небом вечірнім пролетіли величезним табуном дикі гуси (М. Коцюбинський);

Восени, перед відлітом у вирій, тривожиться й табунами збирається птаство (М. Стельмах);

// Скупчення риб, морських тварин.

Далеко од берега грає в морі табун веселих дельфінів (М. Коцюбинський);

Коли табун білух іде коло берега, то неодмінно заходить у кожну бухту (М. Трублаїні).

2. фіз. Безбарвна рідина, що має нервово-паралітичну дію на живі організми.

3. перен., розм. Про велику, звичайно неорганізовану групу людей.

Вона [Катря] миттю стрибнула з печі додолу й побачила табун посипальників, що товпились біля порога (Панас Мирний);

Стояли грізні дні війни. Від Волги без упину фашистів бігли табуни степами України (М. Рудь).

○ (1) Табуно́м (табуна́ми), у знач. присл. – великою, перев. неорганізованою групою.

Забили [екскурсанти] весь пароплав, не протовпишся на станціях, ходять цілими табунами на дорогах (В. Еллан-Блакитний);

Кажуть, люди жили табунами. Спали покотом в млі печер (В. Симоненко).