табунець
ТАБУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш.-пестл. до табу́н.
Никали невеличкі табунці молодих турів (Загреб., Диво, 1968. 61);
Близенько біля хат Хуркоче табунець проворних куріп’ят! (Рильський, II, 1946, 162);
А ось в’юнкими табунцями маленькі рибки мерехтять (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 83);
На галявину, виповнену квітами й сонцем, вибігає табунець дітей (Збан., Єдина, 1959, 44).
Бі́гти (ходи́ти, жи́ти і т. ін.) табунце́м (табунця́ми) — те саме, що Бі́гти (ходи́ти, жи́ти і т. ін.) табуно́м (табуна́ми) ( див. табу́н).
Мовчазними табунцями вертаються люди до сумного подвір’я (Мушк., Серце.., 1962. 257);
З гілки на гілку перелітають табунцем синиці (Збан., Сеспель, 1961, 380).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- табунець — табуне́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- табунець — ТАБУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш.-пестл. до табу́н. Никали невеличкі табунці молодих турів (П. Загребельний); Близенько біля хат Хуркоче табунець проворних куріп'ят! (М. Рильський); А ось в'юнкими табунцями маленькі рибки мерехтять (Н. Словник української мови у 20 томах
- табунець — -нця, ч. Зменш.-пестл. до табун. Великий тлумачний словник сучасної мови
- табунець — Табун, -на м. 1) Табунъ. Вас. 197. Ой чий же то сивий коничок по табуні ходить? Грин. III. 589. 2) Стая, стадо. І тілько край ставка оставсь табун утят. Греб. 387. Дрохви, журавлі, хохітва підіймались табунами. Стор. Оселедці ходять табунами. Шейк. Словник української мови Грінченка