табурет
ТАБУРЕ́Т, а, ч.
Стілець без спинки з квадратним або круглим твердим сидінням.
Почалася робота. Столи, табурети, навіть підвіконня в майстерні заставлено різними приладдями (С. Васильченко);
Сидів він [голова] за розкішним, старовинної роботи під морений дуб столом, і можна було б подумати, що цей здоровань закоханий у дорогі речі, коли б не вмостився на звичайному, по-сільському збитому табуреті (Ю. Збанацький);
В другій кімнаті через двері було видно непомальовані табурети й навіть прості мужичі стільці, тільки чисто-чисто вимиті (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)