табурет
ТАБУРЕ́Т, а, ч. Стілець без спинки з квадратним або круглим твердим сидінням.
Почалася робота. Столи, табурети, навіть підвіконня в майстерні заставлено різними приладдями (Вас., II, 1959, 231);
Сидів він [голова] за розкішним, старовинної роботи під морений дуб столом, і можна було б подумати, що цей здоровань закоханий у дорогі речі, коли б не вмостився на звичайному, по-сільському збитому табуреті (Збан., Сеспель, 1961, 320).
Словник української мови (СУМ-11)