таланити
ТАЛАНИ́ТИ, и́ть, недок., безос., кому.
Щасливо складатися (про життя, долю когось); щастити, фортунити.
Грицькові справді не таланило. Все було йому якесь лихо: то в його коняку вкрадено, то віл здох (Б. Грінченко);
Доярку та конюха називали запізніло закоханою парою. – Що ж, – відповідали купільчани, – хай їм. таланить у житті! (М. Рудь).
Словник української мови (СУМ-20)