тарабанити
ТАРАБА́НИТИ, ню, ниш, недок., розм.
1. що і без дод., рідко. Те саме, що бараба́нити 1.
Баран не оглядався. Ішов і тарабанив щосили (І. Франко);
// що і без дод., перен., зневажл. Голосно й без будь-якої майстерності грати на роялі, піаніно.
[Олімпіада Іванівна:] Вона [пані] вже й так скаржиться, що ми не даєм їй займатись музикою .. [Любов:] А втім, нехай тарабанить, що ж, все одно вже (Леся Українка);
Він увесь вечір тарабанив полечки, вальси .. на розладнаному піаніно (Л. Первомайський).
2. Часто й гучно стукати (у двері, вікно тощо).
Григорій Химочка скочив із свого ослона... Знадвору хтось настирливо та невгавно тарабанив (Г. Епік);
Розплющив я очі – хтось у шибку тарабанить (І. Муратов);
Зціпивши п'ястуки й зуби, він намірився тарабанити в двері доти, доки вони не відчиняться (І. Багряний);
// Утворювати короткі, переривчасті звуки під час руху, дії (про машину, мотор і т. ін.).
Моторка, високо несла перед собою ліхтар, як факел. Мотор лунко тарабанив (О. Донченко);
Дорога гуркоче, колеса тарабанять (Є. Гуцало);
// Дрібно стукати по чомусь; барабанити (у 2 знач.).
Карпо Петрович жував і в задумі м'яко тарабанив пучками в стіл (М. Коцюбинський);
Тарабанив Об шибку сніг, сухий, дрібний, як сіль (М. Бажан).
3. що і без дод., перен., зневажл. Швидко й невиразно говорити, читати; базікати.
– Добра баба в хаті, як добра квочка: вона і дітей доглядить, і курчата добре висидить, і курчата добре вилупить, – тарабанила сваха, заплутуючись у думках (І. Нечуй-Левицький);
[Самопал:] Забирай оці скарби та за розум візьмись. [Риндя:] Візьміться, візьміться. [Кряж:] Не тарабань, Риндя! (М. Зарудний).
4. що, перен. Везти, нести щось важке й велике, доставляти куди-небудь.
[Дарина:] Та вам же їх [відра] тарабанити на гору тяжко (М. Старицький);
Гнав [Шембек] дьоготь, випалював поташ і скипидар. І теж кудись тарабанив – до Києва і далі Дніпром (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)