таскати
ТАСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що, розм.
1. фам. Те саме, що тяга́ти; тягти, тягнути (у 1, 4, 12 знач.).
Спав-спав, аж ось чує, що його сіпають і таскають то сюди, то туди (Г. Квітка-Основ'яненко);
Довелось-таки нам Над тим Доном стати Робітницькими валка́ми Байдаки таскати (І. Франко);
Сивилла в дальший путь таскала [Енея] (І. Котляревський);
Була в Охріма сіра Свита, Так хороше пошита: .. Дурний Охрім не вмів її глядіти, Таскав, коли й не слід таскать (Л. Глібов);
Таскають [гуси] грязь і глей зо дна Да мажуть Лебедя, щоб пір'я посіріло (Є. Гребінка);
Максим на вулиці з хлопцями навкулачки б'ється або братів за чуби таскає (Панас Мирний);
Я, неначе той вовк, таскав ягнят (О. Стороженко).
2. рідко. Те саме, що нести́. 1.
Бачу: бідний таскав убогий оклунок (Я. Щоголів);
В селі Іван Січкар зупинявся біля дворів своїх родичів, як напоказ, таскав поперед себе сулію і, випивши по чарці, знову петляв вулицями (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)