твар
ТВАР¹, і, ж., заст.
1. книжн. Будь-яка істота, живе створіння; тварина.
Один Комарик молодий Розхвастався перед старими: “Он, – каже, – як розтягся біс рудий [Лев]!.. Аж сміх бере, як подивлюся, Що перед ним усяка твар тремтить” (Л. Глібов);
– У морі, кажуть, ні щук, ні карасів не водиться .. Ці тварі солодководні (Олесь Досвітній);
// збірн.
І покладено дідові пасти твар, що сумирна вдачею, врозтіч не кидається (Л. Смілянський).
2. лайл. Підла, мерзенна людина.
За що пак милує господь Лихую твар такую, Як цей правитель?.. (Т. Шевченко).
ТВАР², і, ж., заст.
Обличчя.
Руки [Параскіци] мимохіть здіймались до обличчя та розгладжували дрібненькі зморшки, що, мов легким павутинним, заснували її твар (М. Коцюбинський);
[Хведора:] Вернувся? Вся твар подряпана, руки закривавлені! Хіба що скоїлось лихе? (М. Кропивницький);
Його червона твар у чорних окулярах, його педантична акуратність .. – все це було незвичайне, незрозуміле і дратувало (Ю. Смолич);
Козак засміявся, блиснувши в темряві білими, як гуся, зубами. Цей сміх ніби осяяв його твар (С. Черкасенко).
Словник української мови (СУМ-20)