твердінь
ТВЕРДІ́НЬ, і, ж.
1. книжн. Небесне склепіння, небозвід; небо.
Випливло сонце, прекрасну покинувши моря затоку, В неба твердінь мідяну (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
2. чого або з означ. Тверда поверхня чогось; маса, товща чогось твердого.
* Образно. Склиться над селом Сонячна твердінь. Ластівка крилом Розтинає тінь (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)