твердінь

НЕ́БО (видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола), НЕБЕСА́ мн., поет., НЕБОЗВІ́Д, НЕБОКРА́Й поет., НЕБОСХИ́Л поет., НЕБОВИ́Д поет.; ТВЕРДІ́НЬ книжн., уроч., ТВЕРДЬ книжн., уроч. (перев. з означенням небесна). Де не взялась на небі чорна хмара, І блискавка, і дощ (Л. Глібов); Літа орел, літа сизий Попід небесами (Т. Шевченко); Настала ніч. Місяця ще не було.., й зірок не знати було на темному небозводі (Ю. Опільський); Сонце пливло по небокраю (А. Хижняк); Високо над лісом, на небосхилі між зорями, виринув місяць уповні (О. Кобилянська); Загуркотіла твердінь, блискавками мигоче рясними (М. Зеров); Вогонь злетів В небесну твердь, що кам'яніла над землею (Л. Первомайський).

Значення в інших словниках

1. твердінь — тверді́нь іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. твердінь — ТВЕРДІ́НЬ, і, ж. 1. книжн. Небесне склепіння, небозвід; небо. Випливло сонце, прекрасну покинувши моря затоку, В неба твердінь мідяну (Борис Тен, пер. з тв. Гомера). 2. чого або з означ. Тверда поверхня чогось; маса, товща чогось твердого. * Образно.  Словник української мови у 20 томах
3. твердінь — -і, ж. 1》 книжн. Небесне склепіння, небозвід; небо. 2》 чого або з означ. Тверда поверхня чогось; маса, товща чогось твердого. Земна твердінь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. твердінь — ТВЕРДІ́НЬ, і, ж. 1. книжн. Небесне склепіння, небозвід; небо. Випливло сонце, прекрасну покинувши моря затоку, В неба твердінь мідяну (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 57). 2. чого або з означ. Тверда поверхня чогось; маса, товща чогось твердого.  Словник української мови в 11 томах