теленькати
ТЕЛЕ́НЬКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. що. Дзвонити уривчасто, неголосно.
По тім боці Твердиня й дзвіниця .. І дзигарі теленькають (Т. Шевченко);
[Настя:] Га, чуєш? Мабуть, дзвінок теленькає. Певно, наші їдуть (І. Франко);
По сходах угору все вище і вище, Неначе сама невидима доба, На темне підбанне високе горище Теленькати лізе дзвонар (М. Хвильовий);
З вулиці до вух Жменячихи донісся знайомий голос дзвоника, який теленькав теж по-весняному (М. Томчаній).
2. що і без дод., зневажл. Говорити не подумавши, навмання; говорити дурниці.
– Що ти там теленькаєш? – як можна садити зварену бараболю і сіяти вже зварене жито! (з казки);
Тоді ворожбит узяв свою мідну кулю й заходився тупцяти навколо жарівниці й торохтіти кулею. Він бігав, теленькав і щось незрозуміле виспівував (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)