тик
ТИК¹, у, ч.
Нервове захворювання, що проявляється в мимовільних смиканнях м'язів обличчя, шиї, рук і т. ін.
Тиком засмикалась щока у Щупака (А. Головко);
Крулікевич замовк, але нервовий тик довго смикав його тонкі губи (З. Тулуб).
ТИК², у, ч.
Цупка бавовняна або льняна тканина (звичайно смугаста), що вживається для оббивання матраців, виготовлення чохлів і т. ін.
ТИК³, а, ч.
Велике дерево родини вербенових з міцною деревиною, що дико росте в лісовій смузі Індії й на острові Яві.
ТИК⁴, виг.
Уживається як присудок за знач. ти́катися¹ 2 й ти́кнутися 2.
◇ (1) Тик та мик – то в один, то в інший бік; туди-сюди.
Дивується дід та під піч – тик та мик – І справді немає ціпочка. Зник (І. Нехода).
Словник української мови (СУМ-20)