тик
ТИК¹, у, ч. Нервове захворювання, що проявляється в мимовільних смиканнях м’язів обличчя, шиї, рук і т. ін.
Тиком засмикалась щока у Щупака (Головко, II, 1957, 625);
Крулікевич замовк, але нервовий тик довго смикав його тонкі губи (Тулуб, В степу.., 1964, 130).
ТИК², у, ч. Цупка бавовняна або льняна тканина (звичайно смугаста), що вживається для оббивання матраців, виготовлення чохлів і т. ін.
ТИК³, а, ч. Велике дерево родини вербенових з міцною деревиною, що дико росте в лісовій смузі Індії й на острові Яві.
ТИК⁴, виг. Уживається як присудок за знач. ти́катися¹ 2 й тикну́тися 2.
◊ Тик-ми́к; Тик та мик — то в один, то в інший бік; туди-сюди.
Дивується дід та під піч — тик та мик — І справді немає ціпочка. Зник (Нех., Казки.., 1958, 67).
Словник української мови (СУМ-11)