тихість

ТИ́ХІСТЬ, хості, ж.

Стан і властивість за знач. ти́хий.

Панталаха, порозрізувавши штаби, що оперізували піч, у найбільшій тихості здійняв верхню половину печі (І. Франко);

З усією тихістю й обережністю, на які була здібна, почала [Єлена] стеження. Як беззвучна тінь, висувалася за Олексою, коли він куди виходив (Г. Хоткевич);

Навколо стояла відволожена вечорова тихість (М. Стельмах);

Це був той сум, що заворожує своєю тихістю, лагідністю свого першого дотику, поєднує в собі й радість болю, і страх його. (В. Підмогильний);

Могутній хор потрясав тихий, прозорий спокій свіжого літнього дня. Він руйнував тихість сумирного провінціального міста (Ю. Смолич);

Добрість і тихість вдачі світились в її ясних оченятах (І. Нечуй-Левицький);

Сам не знав [Брайко], звідки в нього ота тихість, оте небажання щодня іти на бій, відстоюючи високі ідеали (П. Загребельний).

Значення в інших словниках

1. тихість — ти́хість іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. тихість — -хості, ж. Стан і властивість за знач. тихий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. тихість — Ти́хість, -хости, -хості, -хістю  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. тихість — ТИ́ХІСТЬ, хості, ж. Стан і властивість за знач. ти́хий. Панталаха, порозрізувавши штаби, що оперізували піч, у найбільшій тихості здійняв верхню половину печі (Фр.  Словник української мови в 11 томах
5. тихість — Тихість, -хости ж. 1) Тишина, свойство тихаго. Шейк. Провадили ми наше діло в благодатній тихості. К. ХП. 10. 2) Кротость. Згадай, о Господи, раба твого Давида і тихість праведну його благого серця. К. Псал. 299.  Словник української мови Грінченка