тичинка
ТИЧИ́НКА, и, ж.
1. Зменш. до тичи́на.
По невеликих тичинках вився горох, квасоля (Панас Мирний).
2. бот. Чоловічий орган розмноження квіткових рослин, в якому утворюється пилок.
Діловито він [джміль] хазяйнував між тичинок, потім виліз звідти, весь у золотому пилку, і, знявшись у повітря, зник за пущами (О. Донченко);
Я вже вивчала ботаніку і тому легко знаходила і тичинки і маточки (М. Чабанівський);
Град каміння падав на пелюстки божественної лілеї, ламав тичинки, кривавив райдужною кров'ю байдужий крах землі (О. Бердник);
Заворушилися сріблисті тичинки, ніби довгі вії. Славкові здалося, ніби між крильцями квіточки розплющується око (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)