тичка
ТИ́ЧКА, и, ж.
1. Довга палиця, жердина для підтримування витких рослин, підпирання гілок плодових дерев, для розвішування рибальських сіток і т. ін.
Ось і північ вже минає, І півні співають, І рибалки свої сіті Із тичок знімають (Б. Грінченко);
Подивись на виноград, Як з тичок він ізвисає (А. Кримський);
Мама послала мене того дня знімати квасолю з тичок, на городі (Ірина Вільде);
Яблуні треба було підпирати тичками, бо ніяк вони не могли втримати свого віття (О. Іваненко);
– Поговоріть із Настею – вона щось придумає... – І зник між тичками з квасолею, прямуючи до левади понад річкою (Б. Антоненко-Давидович);
* У порівн. Потроху [Ярина] зовсім заспокоїлась, далі навіть заспівала, спершу стиха, а то вже й голосно. Ой сосна, сосна тонка виросла, гей! Не піду заміж, бо ще не зросла. І трохи засміялася собі: “Добре не зросла! 22 роки, а висока, як тичка” (Леся Українка);
Писар почервонів: козацький жупан висів на ньому, як на тичці (П. Панч);
– Василь Леонтійович, приступи! – чує голос, не царя, а високого і худого, як тичка, Головкіна (Б. Лепкий).
2. Одна з довгих палиць, жердин, що, застромлені в землю у певній кількості, вказують напрямок шляху, межі земельних ділянок, планування чого-небудь на місцевості і т. ін.
Понад шляхом дбайливо виставлені тички з віхтями вгорі не витримували вітрів і здебільшого лежали (Іван Ле);
Любка Сонечко ходила за сівалкою, а її дівчата розставляли на ділянці тички, щоб рядочки були, як шнурочки (В. Минко);
Чорніють рибальські ополонки, позначені тичками (В. Кучер).
3. Взагалі довга палиця, жердина, що використовується з різною метою.
[Готліб (вертається, задихавшись, говорить ще з “хати”):] Тату, вони вже тут, вже тут. З тичками, з рогачами, з кочергами (Леся Українка);
Ми вилізли на плоти, бо тепер уже можна було відштовхуватися тичками (М. Трублаїні);
Здійняли колесо, прикріплене до тички над хатою – знак для парубоцтва, що звідси можна було когось вивезти (із журн.);
// чого. Про високе голе стебло якої-небудь рослини, що нагадує: таку палицю.
Сумно захиталися голі тички соняшників біля тину (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)