тлум
ТЛУМ, у, ч., розм.
1. Натовп, юрба.
Слухав дзвону колокольного, бачив тлум людський, як сходились і розходилися (Марко Вовчок);
Його не пустили далі густі людські тлуми (П. Загребельний);
Десь із-за возів у ярмарковий тлум несподівано врізались два вершники (С. Добровольський);
// Метушня, шарпанина.
Багато часу минуло в суєті та тлумі, поки, зрештою, молоді та весільні батьки .. сіли за чільний стіл (Л. Дмитерко);
// Величезна кількість кого-, чого-небудь; сила, безліч.
Дрібні камінці безсило торохтіли. Нещасні камінці! той побережний тлум ні море, ні гора приймати не хотіли (Леся Українка);
// перен. Скупчення, рій (про думки і т. ін.).
Поїхав [Андрій] з тлумом гадок і надій в душі, бо там на забаві сподівався застати графиню (І. Франко);
Втішаю серце... Але прикрих дум Не сходить попіл – як прогнати тлум Передчувань і всі страхи безсонні!.. (М. Зеров).
2. у знач. присл. тлу́мом, заст. Всі разом, спільно; гуртом, юрбою.
Шпак його визволяти – та обоє до кухаря, до челяді, та усі тлумом у покої рятувати панів (Марко Вовчок);
Доля яка перестріла мандрівників, де залишились їх кораблі, і для чого сюди прибувають? Бо ж тлумом Сходяться від кораблів і храм виповняють благанням (М. Зеров).
Словник української мови (СУМ-20)