тліючий
ТЛІ́ЮЧИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до тлі́ти.
В кущах, серед кісток забутих, У купі тліючих кольчуг, Мечів і шоломів погнутих Собі шукає зброю він (М. Терещенко, пер. з тв. О. Пушкіна);
Роман кинув тліючу губку на ожеред соломи, що лежав коло стодоли, і поваживсь тікати... (М. Коцюбинський);
Люди .. обтрушувались, гасили один на одному тліючий одяг (О. Гончар);
Перед ним відкрилась глибока яма, з якої ледь виднівся тліючий вогник (І. Цюпа);
Я закрила очі руками, а він з'явився перед моєю душею. З'явився блідий, з тліючими очима, в старій одежі, голодний! (О. Кобилянська).
△ (1) Тлі́ючий розря́д.
Словник української мови (СУМ-20)