тліючий

ТЛІ́ЮЧИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до тлі́ти.

В кущах, серед кісток забутих, У купі тліючих кольчуг, Мечів і шоломів погнутих Собі шукає зброю він (М. Терещенко, пер. з тв. О. Пушкіна);

Роман кинув тліючу губку на ожеред соломи, що лежав коло стодоли, і поваживсь тікати... (М. Коцюбинський);

Люди .. обтрушувались, гасили один на одному тліючий одяг (О. Гончар);

Перед ним відкрилась глибока яма, з якої ледь виднівся тліючий вогник (І. Цюпа);

Я закрила очі руками, а він з'явився перед моєю душею. З'явився блідий, з тліючими очима, в старій одежі, голодний! (О. Кобилянська).

△ (1) Тлі́ючий розря́д.