тліючий
ТЛІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до тлі́ти.
В кущах, серед кісток забутих, У купі тліючих кольчуг, Мечів і шоломів погнутих Собі шукає зброю він (Пушкін, Руслан і Людм., перекл. Терещенка, 1949, 48);
Роман кинув тліючу губку на ожеред соломи, що лежав коло стодоли, і поваживсь тікати … (Коцюб., І, 1955, 120);
Люди.. обтрушувались, гасили один на одному тліючий одяг (Гончар, Південь, 1951, 99);
Перед ним відкрилась глибока яма, з якої ледь виднівся тліючий вогник (Цюпа, Назустріч.., 1958, 291);
Я закрила очі руками, а він з’явився перед моєю душею. З’явився блідий, з тліючими очима, в старій одежі, голодний! (Коб., І, 1956, 178).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- тліючий — тлі́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- тліючий — ТЛІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. до тлі́ти. В кущах, серед кісток забутих, У купі тліючих кольчуг, Мечів і шоломів погнутих Собі шукає зброю він (М. Терещенко, пер. з тв. Словник української мови у 20 томах
- тліючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до тліти. Великий тлумачний словник сучасної мови