торочити
ТОРОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, недок., що.
1. Висмикувати, витягати нитки з країв тканини, роблячи торочки.
В сусідоньки я була, Рушнички торочила (з народної пісні);
– Ну, чого розсілася?.. Збирай зо стола та поможи Ярині рушники торочити (Леся Українка).
2. Обшивати облямівкою краї одягу, портьєр і т. ін. для оздоби; оторочувати.
ТОРО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., що, розм.
1. також без дод. Говорити одне й те саме, повторювати щось кілька або багато разів.
– Він усім це саме торочить, а ти його, Романе, не дуже слухай та свій розум май, – обізвався один староста (І. Нечуй-Левицький);
Я тобі сто разів торочила (Сл. Б. Грінченка);
– Та всі ви мені дорогі .. – Всі та не всі, – торочила своє Галина (Ю. Збанацький);
// Говорити комусь про що-небудь (завжди, постійно).
Користолюбець щохвилини Торочить про свої права, А от про те, що сам повинен Зробити людям – забува (С. Воскрекасенко);
Справді! Як поводить себе оцей Віктор. Вона б хотіла з ним поговорити щиро, а він торочить про електрику (П. Автомонов).
2. зневажл. Говорити нісенітниці, вести несерйозну, пусту розмову; базікати.
[Настя:] Та отямся-бо, кумо! Що ти торочиш? (І. Франко);
– Що оце ви торочите! Оце б то я, стар [старший] чоловік, занапастив молодий вік дівочий! (Ганна Барвінок);
В лікареві, що схилився до хворого, нічого не зосталося від того балакуна, який п'ять хвилин тому торочив абищо, не думаючи (Ю. Шовкопляс).
Словник української мови (СУМ-20)