традиція
ТРАДИ́ЦІЯ, ї, ж.
1. Досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично й передаються з покоління в покоління.
Та хата й справді була колись школою, але вже давно в тій хаті ніхто не вчився й вона звалась школою по давній на Україні традиції (І. Нечуй-Левицький);
Хоч у нашій родині все жили українські традиції, та національна свідомість прийшла до мене аж на 12 році життя (М. Коцюбинський);
За давньою традицією, яка збереглася ще в селах, – називав [син] батька та матір на “ви” (М. Зарудний);
Народний русинізм можна зрозуміти, він має своє глибоке коріння у народній свідомості, береже історичні традиції предків, рятує від забуття і знищення пам'ятки культури, але він не має нічого спільного із русинізмом політичним (з наук. літ.);
// Передача досвіду, звичаїв, культурних надбань із покоління в покоління.
Традиція – неодмінний закон спадкоємності, без якої не може бути розвитку культури (з наук. літ.).
2. перев., мн., чого. Звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось.
Не все чоловіка можна судити по його вчинках, бо не раз чоловік робить не одно проти своєї волі, повинуючися законам, традиції, силі моменту (Б. Лепкий);
– Традиції гостинності, які свято шанує народ, .. не дозволяють мені відмовити вам (Ю. Смолич);
За Байдою пролягло піввіку. По Україні лунають пісні про його геройські діла і смерть за рідний край, за його волю. Байда лишив традиції честі і любові до батьківщини (Іван Ле);
// кого, чого. Ідейні засади та стилістичні особливості творчості письменника, художника тощо.
У своїй драматургічній діяльності Карпенко-Карий продовжував традиції творчості Котляревського й особливо Шевченка (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)