тремтючий
ТРЕМТЮ́ЧИЙ, а, е, рідко.
Те саме, що тремтя́чий 2.
Поздоровкавшись із сином, спиняється [батько] поглядом на змилених тремтючих конях: – Чого це гнали так? – Прикрутило, тату, – синове обличчя потемніло. – Гості в Хорлах, непрохані гості... (О. Гончар);
Бабуся, піймавши на базарі сусідку, помогоричивши, випила й сама і потанцювала з радощів, держачи тремтючими руками чарку... (Ганна Барвінок);
Раптом блиснули в мороці вікна соннії будинків, пробудились на хвилину та одразу і загасли, тільки відблиском тремтючим ледве-ледве променіють... (Дніпрова Чайка);
Писар засвітив свічки, старі батьки і Павло відступили дальше від стола, адвокати встали, а Пастка почала тремтючим голосом повторяти за суддею слова присяги (О. Маковей).
Словник української мови (СУМ-20)