тремтячий
ТРЕМТЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до тремті́ти.
Тарас, змахнувши тремтячою від хвилювання рукою, став перегортати так давно втрачені малюнки (О. Ільченко);
Оксен сидів на своїх санях. Йому підвели тремтячого від холоду і пострілів трофейного коня (Григорій Тютюнник);
– Я був у Карла Павловича Брюллова. Він похвалив мій малюнок, – тремтячим від щастя голосом сказав Тарас (О. Іваненко);
[Неофіт-раб:] Жадаю віри в ту святую силу, що розум просвітить у найтемніших, і всіх людей збере в громаду вільну без пастиря, дозорця і без пана, а не в отару з пастухом свавільним, та з лютими собаками, тремтячу від голосу вовків, левів, шакалів .. і всякого хижацтва (Леся Українка);
* Образно. Одні робітники.., високо закидаючи сокири, рубали тремтячі від страху кущі (М. Коцюбинський).
2. Який тремтить (у 1, 2 знач.); здатний тремтіти, дрижати від чогось; тремтливий.
Стояла тополя уся в серпанку, струнка і тремтяча, як наречена, що йде до шлюбу (М. Коцюбинський);
Рум'яні пиріжки на величезних блюдах горами здіймались над жареними качками, фаршированими гусьми, над прозорими тремтячими холодцями в круглих мисках (О. Донченко);
// Який нервово, від хвилювання тощо здригається, рухається.
Через якийсь час дід вернувся із суду, блідий, тремтячий, немовби зламаний (І. Франко);
Лукія мовчала. Все її бліде обличчя з червоними очима, з тонкими тремтячими губами, виявляло велику борню душевну (Б. Грінченко);
// Миготливий, мерехтливий (про світло, вогонь і т. ін.).
З-за хмар височенько Пливе місяченько і сипле проміння тремтяче (М. Вороний);
Мріють у тремтячому мареві далекі села (Григорій Тютюнник);
// Переривчастий, дрижачий (про голос, звук).
Орфей бере флейту, притуляє до уст і видає такий тремтячий, жалібний тон, що дужий Зет не видержує і заливається слізьми, як дитина (Леся Українка);
* Образно. Я відчуваю біля себе тепле плече жінки, вона чудово пахне – якийсь солодкий, тремтячий запах, як звук віоліни (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)