тривати
ТРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. тільки 3 ос. Відбуватися протягом певного відрізку часу.
Напади нервові ослабли і тривають лишень кілька годин (В. Стефаник);
Усе це довго на письмі виходить І в пам'яті лишило довгий слід, А лиш хвилину в дійсності тривало (М. Рильський);
Бій тривав дві доби. Потім грім перекотився за Віслу (С. Журахович);
// Існувати, бути.
Біля кожної билини, під кожним листочком тривало своє маленьке, непомітне життя (О. Донченко);
// Продовжуватися.
Тиша тривала, напружена тиша чекання (В. Владко);
// Бути, триматися (про погоду, явища природи тощо).
В Бахчисараї тривала спека (Н. Рибак);
Тривала холодна полярна ніч (М. Трублаїні).
2. діал. Жити, існувати.
– Він [цар велетнів] триває в тім камені і пильнує сеї долини (І. Франко);
Співаки, щоб сто літ ви тривали, про концерт такий нам усім і не снилось (О. Маковей).
3. заст. Чекати.
– Треба тобі, Катре, ще потривати... – каже Маруся. – Вже не сила моя тривати (Марко Вовчок).
(1) Трива́й (трива́йте) лиш (лише́, лише́нь):
а) уживається як прохання почекати, не поспішати з чимось.
От і визвалася з них Домаха та й каже: “А тривайте лишень, я піду побіля нього, та вже ж не я буду, щоб він мене не заняв” (Г. Квітка-Основ'яненко);
Гануш задивився на неї й крикнув: “Замочишся, чорнобрива! Тривай, я тебе пересаджу на берег!” (І. Нечуй-Левицький);
б) уживається для вираження пригадування.
– Хто ж таки лякає так жінок? Але ж і в тебе, тривай, була мати: не вовчиця тебе на світ породила! (П. Куліш);
[Маруся:] І не бува тобі хоч трохи смутно? [Галя:] Ні, не бува... Е, ні, тривай – буває (В. Самійленко);
в) уживається для вираження погрози, попередження.
“Тривайте ж, – так собі подумав раз уночі, як не спав з нудьги [Демко], – я вас усіх провчу” (Г. Квітка-Основ'яненко);
На мене гримнула бабуся: “Тривай, старий ласун, тривай! Колись застукаю... діждуся...” (Л. Глібов).
Словник української мови (СУМ-20)