трошки
ТРО́ШКИ, рідко ТРІ́ШКИ, присл., розм.
Те саме, що тро́хи.
Він хоче нас трошки розважити розмовою і підсідає (М. Коцюбинський);
Усмішка його була знайома трішки,... (В. Сосюра);
– Добре, доню! Спочинь трошки... Чини ж мою волю (Т. Шевченко);
Погомонівши ще трішки і викуривши люльки, козаки порозходилися (З. Тулуб);
Принесла [мати] хліба, картоплі, а коли ще трошки пшона на куліш, та вже й хвалиться зараз дітям (Марко Вовчок);
Юрба ще трішки, на чверть дитячого кроку, відступила до балки, задкуючи (І. Муратов);
Треба ж і в завтрашнє Нам зазирнути. Хоч трішки! (І. Вирган);
// у знач. присудк. сл.
Ох, боже, боже, трошки того віку, а як важко його прожити (М. Коцюбинський).
(1) І (й) тро́шки (трі́шки) – те саме, що І (й) тро́хи (див. тро́хи).
Увійшов я у кімнату, .. ходжу і стою, сідаю і знов ходжу, як самий розумний чоловік і трошки не цікавий (Марко Вовчок).
◇ (2) За царя́ Горо́шка, коли́ люде́й було́ тро́шки (д) див. цар.
Словник української мови (СУМ-20)