трошки
ТРО́ШКИ, рідко ТРІ́ШКИ, присл., розм. Те саме, що тро́хи.
Він хоче нас трошки розважити розмовою і підсідає (Коцюб., II, 1955, 242);
Усмішка його була знайома трішки,… (Сос., II, 1958, 351);
— Добре, доню! Спочинь трошки… Чини ж мою волю (Шевч., І, 1951, 51);
Погомонівши ще трішки і викуривши люльки, козаки порозходилися (Тулуб, Людолови, І, 1957, 22);
Принесла [мати] хліба, картоплі, а коли ще трошки пшона на куліш, та вже й хвалиться зараз дітям (Вовчок, І, 1955, 289);
Юрба ще трішки, на чверть дитячого кроку, відступила до балки, задкуючи (Мур., Бук. повість, 1959, 224);
Треба ж і в завтрашнє Нам зазирнути. Хоч трішки! (Вирган, В розп. літа, 1959, 135);
// у знач. присудк. сл.
Ох, боже, боже, трошки того віку, а як важко його прожити (Коцюб., II, 1955, 13).
І (й) тро́шки (трі́шки) — те саме, що І (й) тро́хи ( див. тро́хи).
Увійшов я у кімнату,.. ходжу і стою, сідаю і знов ходжу, як самий розумний чоловік і трошки не цікавий (Вовчок, VI, 1956, 244);
Тро́шки (трі́шки) зго́дом — те саме, що Тро́хи зго́дом ( див. тро́хи).
Трошки згодом знов її [Марусю] шле: «під ворітьми хтось стоїть» (Вовчок, І, 1955, 246).
Словник української мови (СУМ-11)