туговухий

ТУГОВУ́ХИЙ, а, е, рідко.

Який погано чує; глухуватий.

Як людина, що звикла говорити з туговухим чи під великий шум, поранений нерозмірено голосно відповів: – Чотири атаки відбили сьогодні (А. Головко);

// у знач. ім. тугову́хий, хого, ч. Той, хто погано чує; глухуватий.

Значення в інших словниках

1. туговухий — тугову́хий прикметник рідко  Орфографічний словник української мови
2. туговухий — -а, -е, рідко. Який погано чує; глухуватий. || у знач. ім. туговухий, -хого, ч. Той, хто погано чує; глухуватий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. туговухий — ГЛУХИ́Й (який не чує); ГЛУХУВА́ТИЙ, ПРИ́ГЛУХИЙ, ТУГОВУ́ХИЙ рідше, ГЛУХЕ́НЬКИЙ розм., ПРИ́ГЛУ́ХУВАТИЙ розм. (який недочуває). — Та чи ви глухі, тітонько? Оглухли? (О.  Словник синонімів української мови
4. туговухий — ТУГОВУ́ХИЙ, а, е, рідко. Який погано чує; глухуватий. Як людина, що звикла говорити з туговухим чи під великий шум, поранений нерозмірено голосно відповів: — Чотири атаки відбили сьогодні (Головко, І, 1957, 286); // у знач. ім. тугову́хий, хого, ч. Той, хто погано чує; глухуватий.  Словник української мови в 11 томах