тужно

ТУ́ЖНО.

1. Присл. до ту́жний.

Голос трембіти розходиться тужно між горами (О. Кобилянська);

Зітхнула мати. – Нема вже, діти, нашого батька. – А де ж? – хрипнув Артем. – Помер, діти! – і замовкла, тільки тужно хитала головою (А. Головко);

Марія тужно й розпачливо заголосила (І. Микитенко);

Мовчать берези, віти додолу тужно гнуться (І. Гончаренко).

2. у знач. пред. Сумно, тоскно.

Чогось жалко мені стало, тужно так, журно... (М. Коцюбинський);

Петро Конашевич відчував, що тужно й скорботно їй у Києві (З. Тулуб).

Значення в інших словниках

1. тужно — ту́жно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. тужно — 1》 Присл. до тужний. 2》 у знач. присудк. сл. Сумно, тоскно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. тужно — ТУ́ЖНО. 1. Присл. до ту́жний. Голос трембіти розходиться тужно між горами (Коб., І, 1956, 497); Зітхнула мати. — Нема вже, діти, нашого батька. — А де ж? — хрипнув Артем. — Помер, діти!...  Словник української мови в 11 томах
4. тужно — Тужно нар. Грустно. Як оддам я тебе в службу, головонці тужно. Чуб. V. 678. Тужно поглядає. Млак. 91.  Словник української мови Грінченка