тужно
ТУ́ЖНО.
1. Присл. до ту́жний.
Голос трембіти розходиться тужно між горами (О. Кобилянська);
Зітхнула мати. – Нема вже, діти, нашого батька. – А де ж? – хрипнув Артем. – Помер, діти! – і замовкла, тільки тужно хитала головою (А. Головко);
Марія тужно й розпачливо заголосила (І. Микитенко);
Мовчать берези, віти додолу тужно гнуться (І. Гончаренко).
2. у знач. пред. Сумно, тоскно.
Чогось жалко мені стало, тужно так, журно... (М. Коцюбинський);
Петро Конашевич відчував, що тужно й скорботно їй у Києві (З. Тулуб).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- тужно — ту́жно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- тужно — 1》 Присл. до тужний. 2》 у знач. присудк. сл. Сумно, тоскно. Великий тлумачний словник сучасної мови
- тужно — ТУ́ЖНО. 1. Присл. до ту́жний. Голос трембіти розходиться тужно між горами (Коб., І, 1956, 497); Зітхнула мати. — Нема вже, діти, нашого батька. — А де ж? — хрипнув Артем. — Помер, діти!... Словник української мови в 11 томах
- тужно — Тужно нар. Грустно. Як оддам я тебе в службу, головонці тужно. Чуб. V. 678. Тужно поглядає. Млак. 91. Словник української мови Грінченка